Куди ведуть ідеї Дениса Шмигаля?
Цитую загальнонаціональне інтернет-видання LIGA ZAKON Бізнес. Ось, що пише юрист-аналітик Людмила Присяжна:
Ну і ще кілька пунктів.
Зупинюся на першому, який наголосив Прем'єр-міністр: «Розробка нової економічної моделі України як ресурсного центру Європи». Вкотре дивуюсь певної однобокості моделювання майбутнього економіки країни. Є таке визначення, – можливо, не зовсім формальне, – «ресурсне прокляття». Даю розшифровку: саме так називають стан країн, які надіявшись на багаті надра або на користь попиту моно товарів, втратили тонус національної економіки і в результаті опинилися у розбитого корита.
У чому приховані ризики сировинної економіки? Вони лежать на поверхні. Перерахую. Не відновлювані природні ресурси рано чи пізно закінчаться. Ціни на сировину схильні до циклічних коливань і різко знижуються в періоди світових криз.
Цікавий приклад навів відомий український економіст Олексій Кущ, розбираючи програму Дениса Шмигаля:
Але остання завдяки ставці, зробленій на розвиток творчої та інноваційної економіки (щоправда, перед цим, була реалізована незалежна промислова політика), зуміла вирватися з порочного кола абсолютних і відносних переваг у вигляді дешевої робочої сили та ставки на сільське господарство. А Сомалі продовжує їх пошук у такому захоплюючому занятті, як «лов» чужих танкерів.
У моделі, запропонованій нашим Прем'єром, немає місця галузям, які забезпечують потреби внутрішнього ринку. Немає в ній місця та складного машинобудування, не кажучи вже про інноваційні напрями.
За кілька років до війни відбулася знакова подія – питомий віст продовольства та сільськогосподарської сировини у структурі нашого експорту цілком можливо вперше в історії перевищив майже 50 відсотків від загальних експортних потоків.
Що сталося? Протягом короткого періоду часу (до 2008 року) зростання машинобудівного експорту перевищувало сільськогосподарську, але після глобальної фінансової кризи, починаючи з 2009-го, ситуація кардинально змінилася: Україна стала на шлях деіндустріалізації та паралельного нарощування сировинного аграрного валу.
Що сьогодні бачимо? Китай уже робить Африку своєю продовольчою базою, перетворюючи її на світову житницю. Що буде років через 5 – 10 із Україною, яка, на жаль, може втратити свій нинішній статус не лише для світу, а й Європи?
