Альона і логістика
Альона, яку більшість на ринку звуть Оленою, чомусь соромиться, що її донька лікує в Німеччині. Може, права? Люди можуть наврочити. Чогось наколдують, а потім шукай причину невдачі.
Так, от, Альона щиро віруюча, що мене здивувало. Ну, якось не звик, що жінка, яка нещадно торгує за пару гривень, у щось вірить. Особливо в Бога. Але вона – вірить. І зі своїми селянками категорично стоїть за УПЦ. Сумніваюся: ну, не переконаний, що вона розуміється на всіх цих церковних суперечках. Мабуть, діє за принципом: якщо мої батько й мати ходили в цю церкву, то іншої – не визнаю.
Утім, я не про релігію. Купував завжди в неї томат. У банках. Дуже якісний. Коштував він близько 50 гривень. Учора приходжу за цією самою банкою. Простягаю півсотні, а вона у відповідь:
– 70 гривень.
– Чого?
– Логістика.
Пізніше походив по своїх звичних продавцях. Скрізь – зростання цін. І відповідь одна – логістика.
Я завжди захоплювався нашими селянами. Вони швидше за будь-якого освіченого підприємця схоплювали суть ситуації. Сьогодні дістатися до Одеси стало нелегко. По-перше, стало менше ходити автобусів. А по-друге, треба врахувати і перевірки на блок-постах, час іде. Що й виливається в додаткові 20 гривень. Тут усе зрозуміло.
Куди серйозніше – повітряні тривоги, які тероризують базар. Дамочка нервово говорить по «мобілці», вимагаючи, щоб син терміново за нею з'явився. Мій старий кореш Юра, втішає її:
– Вони йдуть на Херсон...
– Ах, залиште! У нас уже винесло всі вікна у квартирі тиждень тому.
– То навіщо кликати сина? - незворушно цікавиться Юра.
Вона фиркає і йде в бік кав'ярні. Іду слідом. Замовляє капучино подвійну порцію. Цікаво, скільки часу на неї чекатиме син?
