До бідності дійшли всього за два роки?
Національний Банк України (НБУ) нещадний у своїй статистиці. Політики можуть грати словами. Чиновники маніпулювати цифрами. А ось фінансисти змушені не лукавити. З багатьох причин. Одна з них - необхідність показувати чесні та об'єктивні показники МВФ і Світовому банку. Ну, і, природно, відповідним європейським інститутам. Їх дурити не можна. Можу чергові транші заморозити. А то й узагалі відмовити у фінансуванні.
Повернуся до Національного Банку України. Читаю таблицю. Перший пункт – «економимо на харчуванні». Порівняно з 2021 роком було 12,2 відсотка населення країни, стало 26,2. І передостанній пункт статистичної таблиці. Звучить так – «можу дозволити собі будь-які покупки». Два роки тому так стверджувало 0,5 відсотка українців. Сьогодні цим хваляться – 1,7 відсотка.
Які висновки? Багатих стало більше втричі, бідних - удвічі. Але зізнаймося самі собі: понад чверть населення країни стало економити на харчуванні. І лише менше двох відсотків ні в чому собі не відмовляють.
У мене днями відбулася цікава розмова з мужиком років шістдесяти. Як я зрозумів, відносить він себе до середнього підприємця. Займається тим, що в народі називається «бляшанка». Працює на дахах, встановлює труби. Так, ось, до 2005 року він зумів постійно відкладати за 12 місяців від 6 до 8 тисяч доларів. Сьогодні майстровий «проїдає» свої заощадження. Ні про який відпочинок за межами України і не мріє. Треба втриматися на плаву.
І якщо пройтися всіма колись процвітаючими підприємствами малого та середнього бізнесу, то ця картинка з «Нового базару», повториться багато разів. Утім, навіть підприємства не треба шукати. Пройдіться центральними вулицями Одеси і подивіться на колись забиті до упору заклади. Сьогодні більшість із них або заповнена відсотків на десять, або закрита.
Між іншим, це все податки, що підживлюють бюджет міста. Причому, ґрунтовно!
Я на цю цифир від НБУ дивлюся ще й з позиції зайнятості населення і тієї ж заробітної плати, яку отримують працівники. Якщо чверть населення країни економить на їжі, то це означає, що бізнес і держава недостатньо добре оплачує працюючих.
І тут своє слово зобов'язані сказати, – насамперед! – депутати Верховної Ради. Кабінет міністрів та інші органи виконавчої влади думають насамперед про «воєнпром», забезпечення ЗСУ і бійців на фронті. А депутати зобов'язані не випускати зі своєї уваги ситуацію, що склалася з обивателем. З тими, кого називають народом.
Може, варто їм нагадати про цей обов'язок?
