Що світ прийдешній нам готує?
Вкотре повторюю банальну фразу: будь-які війни обов'язково закінчуються миром. Ось, і я уважно стежу в різних джерелах в Інтернеті за висловлюваннями аналітиків, пропозиціями світових фінансових інститутів про сценарії відродження України після закінчення війни.
Багато хто налаштований оптимістично: висловлюють упевненість у тому, що Європа, США і Канада обов'язково використають стару модель, – новий план Маршалла, – для відтворення економіки України. Ось, днями прочитав на одному сайті, що Мінфін США розглядає варіант передання одного мільярда доларів із коштів нашого супротивника, заблокованих у США. Почекаємо офіційного підтвердження.
Але хотілося застерегти вітчизняних оптимістів. Ми перебуваємо в тісному контакті з дружніми країнами, які мають не тільки ринкову економіку, а й ринкові відносини з будь-яким партнером. І ніхто просто так, - на "халяву", - гроші давати не буде. Це - аксіома.
І приклад Ізраїлю, який отримує від США щорічну мільярдну допомогу, тут явно недоречний. Через особливі політичні відносини між країнами. Це - раз. І друге: Ізраїль уже давно став у ряд із передовими економіками світу і є в цьому плані надійним партнером американців.
Нещодавно голова Спілки споживачів комунальних послуг Олег Попенко проаналізував сценарій, який приготувало Україні USAID (Агентство США з міжнародного розвитку) для оздоровлення української енергетики. Зокрема, щодо ліквідації заборгованості, яка утворилася в енергетичному секторі України.
Цитую три основні пункти цього сценарію:
- П'ять років на відмову від механізму ПСО (механізму ручного обмеження ціни для населення);
- зростання ціни на електроенергію приблизно втричі, на газ - більше, ніж утричі;
- зростання середньої сукупної річної платіжки приблизно у 2,5 раза.
Зрозуміло, – кажуть, – усі ці витрати зобов'язані покрити субсидії з державного бюджету. Після ознайомлення з цим планом допитливі економісти підрахували, що місячна платіжка за комуналку зросте до 300-350 доларів. Звідки візьмуться такі пенсії і зарплати в стогнуючій економіці країни, відповіді на це питання я ні в кого не знайшов.
Так, у нас на плаву тримається аграрний сектор. Але для того, щоб, наприклад, отримувати регулярно і гарантовано великий урожай зернових у тій же Одеській області, треба підтримувати зрошуване землеробство. А це, насамперед, використання великої кількості електроенергії. Тепличне господарство потребує високого споживання газу, бо без нього немає тепла. Зростання тарифів у цих сферах аграрного виробництва потягне за собою подорожчання продуктів харчування. Виходить, що до високих тарифів доведеться приплюсувати і зростання цін на товари сільського господарства.
В останніх числах минулого серпня я знайшов цікаву статистику. Витрати на продукти харчування в українців становлять 41 відсоток від сімейного бюджету. Ми витрачаємо на їжу більше, ніж, наприклад, Ефіопія. Не найбагатша країна світу. Може, нам, українцям, час самим взятися за складання власних планів порятунку.
