Зібрати можна: але головне зберегти!
Ось, скільки пам'ятаю себе, стільки в пам'яті спливають розмови про проблему збереження – напишу високим «штилем»! – дарів землі. Наприкінці вісімдесятих – на початку дев'яностих редактор «Вечірки» Борис Федорович Дерев'янко іноді наказував ходити на наради в обком партії, які проводив тодішній куратор економіки регіону Євген Григорович Борщ.
Людина він був жорсткий. Навіть жорстокий. Навіть такі, начебто, незалежні начальники Чорноморського пароплавства поводилися з ним, як ягнята побачивши вовка. Ну добре. Нині не про характер обкомівського секретаря. Я про нараду, під час якої відбувся «розбір польотів» про зниклі сотні тонн овочів. Вони згнили.
«Чому?» – допитувався Борщ.
«А тому, що у нас не сховищ, з холодильниками…» - відповідав йому співрозмовник.
«Як це немає?», – продовжував дивуватися Борщ.
«Так давайте змусимо вирішувати проблему за допомогою «Холодмашу», хай вони допоможуть селу».
Але тут Євгену Григоровичу пояснили, що така допомога без дозволу союзного уряду неможлива.
Навіщо це я? До того, що вже не один десяток років аграрії Одеської області, всього півдня України, стикаються з проблемою збереження врожаю овочів та фруктів. І без вирішення згаданого завдання, неможливо домогтися постійної присутності на столах городян та помідорів та вишні з черешнею.
Мені скажуть, що цю проблему успішно вирішувала сусідня Туреччина, коли Молдова та Придністров'я завершували свої сезонні постачання. Але чому регіональні аграрії не вирішують цієї проблеми? Відповідь очевидна: держава практично не приділяє уваги створенню інфраструктури для збереження вирощених фермерськими господарствами продуктів.
Створення в кожному сільському районі Одещини за кількома такими сховищами-холодильниками, завдання складне, але цілком вирішальне. Я не військовий експерт, а тому не розбираюся у стратегії та тактиці. Але ясно розумію, що моя країна стоїть перед складною проблемою – забезпеченням продовольством як військових, так і цивільних.
У такій ситуації треба думати і про сьогоднішній день, і про майбутнє. Зрозуміло, що війна скінчиться. Зрозуміло, що Україні доведеться багато що відновлювати. Але вже сьогодні варто закладати фундамент майбутньої економіки. І таким фундаментом має стати сільське господарство. Не варто обмежувати цю тезу виключно виробництвом сільгоспкультур. Для систем зрошення, про які я писав у попередній статті, знадобиться промислове виробництво необхідної техніки. Для створення сховищ-холодильників – реанімація, хоча б, того ж «Холодмашу».
Село, яке сьогодні йде в авангарді, потягне за собою промисловість, бо вирішуючи свої технічні проблеми, аграрії попутно дають заробіток городянам. Постійні замовлення – це постійні робочі місця. Отже, і вести. Гроші, з якими можна йти на «Привоз» чи Новий ринок.
