Всьому голова хліб
І до цієї відомої приказки додам географію, написавши слово «село». Часто бувають на різних одеських ринках. Особливо останні півтора роки. Тягне туди мене не тільки бажання порівняти ціни, а й, якщо хочете, соціологія.
Одесити вже давно існують завдяки торговому капіталу. Враховуючи, що й до війни наші заводи та фабрики практично тихо помирали, гроші до скарбниці міста приносили торгівля, туризм та трохи «айтішники». Для мільйонного міста – це, образно кажучи, далеко не найкраща «кормова» база.
Натомість село зайняло основне місце у бюджеті регіону. І обласна столиця, яка «гонористо» вказувала аграріям, що вона тут головна, скукожилася. Особливо коли почалася війна, і великий портовий комплекс перестав бути безпечною гаванню для іноземних судновласників.
Здавалося б, настав час кинути всі сили на підтримку в Одесі переробного комплексу. Потурбуватися про розвиток консервного виробництва, випуск продуктів дитячого харчування, переробки зерна в борошно, як товару з високою доданою вартістю. На жаль, такі рішення вимагають серйозних інвестицій. А найголовніше – низьких тарифів на електроенергію, газ та весь ланцюжок «нафтовики».
Якщо з інвесторами все зрозуміло: хто ж ризикне вкладати гроші, коли триває війна? То з тарифною політикою інша річ. Зрештою, держава має займатися проблемами національної безпеки, а аграрний сектор, – простіше кажучи, харчування, – і є ця національна безпека. І на «передовій», у містах та селах, де не рвуться бомби та снаряди, людям треба їсти. Причому солдатам – насамперед.
Словом, аграрний сектор сьогодні, якщо хочете, є головною ланкою в економічній базі держави Україна. І наголошу: саме цей сектор може стати основою для відновлення економіки держави.
Чи це розуміють наші парламентарії та Кабінет міністрів?
Вважаю, не дуже. Цим текстом я розпочинаю серію матеріалів, присвячених аграріям. Але почну з однієї ситуації. Два роки тому ще до початку війни тодішній обласний уряд взявся за відновлення систем зрошення в районах Одещини. До речі, спираючись насамперед на кліматичні зміни. Ми вже увійшли до так званого «напівстепу». І не далека та година, коли ми наблизимося до «пустелі». Зрозуміло, веду про зміну температури. І в такій ситуації не обійтися без зрошуваного землеробства з огляду на багатий минулий досвід, якому налічується понад півстоліття.
А що таке зрошуване землеробство? Це не лише водні ресурси, а й велике споживання електроенергії. Чи можна розвивати цю галузь за різкого зростання тарифів на електрику? Зрозуміло, що неможливо. Тоді чому під час розгляду «тарифного» питання у Національній комісії ми не почули обурених слів ні від парламентської більшості, ні від Уряду?
Сьогодні у нас, після захоплення частини кількох «хлібних» та «овочевих» областей, у сухому залишку залишилися Одеська та Полтавська регіони. Звісно, не можна скидати з рахунків і захід країни. Але там інша спеціалізація.
