Пенсія та робочі місця: одного без іншого не існує

Не перераховуватиму країни, де існують різні форми пенсійного забезпечення. Тим паче. Немає бажання говорити про ті держави, де взагалі людям похилого віку нічого не виплачують, а змушують їх утримувати за рахунок дітей та онуків.

Я про інше. Про ситуацію з пенсійним забезпеченням українських людей похилого віку. На жаль, розрив між багатими та бідними зберігається не лише в молоді, а й у літні роки. Я тут знайшов цікаву цифру. Дивіться. Розмір щомісячного утримання одного судді Конституційного суду України (КСУ) у відставці дорівнює пенсії 70 пенсіонерів (у мінімальному розмірі), а у колишніх суддів розмір пенсії становить 50 відсотків від зарплати судді КСУ (тобто трохи більше 150 тисяч гривень). І ці пенсійні виплати вони одержують за рахунок держбюджету з податків, які сплачує кожен українець.

Додам ще одне порівняння: пенсії колишніх суддів КСУ у 70 разів (!) перевищують «мінімалку» та у 20 разів (!) середню пенсію військовослужбовців.

Я не проти високих пенсій. Тільки за"! Але чудово розумію, що держава тільки тоді може підняти ці виплати, якщо успішно запрацює економіка. Якщо збільшаться податкові надходження до бюджету. І якщо, зрештою, будуть створені приватні пенсійні фонди, які завдяки прибутковим вкладенням дозволять збільшити виплати пенсіонерам, які вирішили з початку трудової діяльності перейматися благополучною та щасливою старістю.

Що ми спостерігаємо сьогодні в Україні? Падіння виробництва та, отже, скорочення робочих місць. На цю проблему вказав нашому уряду директор Світового банку у справах країн Східної Європи Аруп Банерджі. Він заявив в інтерв'ю «Інтерфакс-Україна», що за межею бідності зараз перебувають 8 мільйонів українців (рівень бідності цього 2023 року може перевищити 50 відсотків)!

І також банкір уточнив: «Країну відкинуто на 15 років тому у досягненні своїх цілей щодо скорочення рівня бідності».

Це тривожні заяви. Вони адресовані – насамперед! – Кабінету Міністрів України. І звучать, як попередження про те, що платники податків країн Заходу вже відкрито, почали говорити: час нарешті намагатися свої соціально-економічні проблеми вирішувати самостійно і без корупційних складових.

Війна, зауважу, змушує владу приймати швидкі та правильні рішення, без яких неможливо перемогти супротивника. Хочеться вірити, що наш уряд розуміє свою відповідальність і перед бізнесом, і працівником, і перед пенсіонером.