80-я годовщина Голодомора в Украине (видео)
В честь этой скорбной даты в Госархиве Одесской области выходит в свет электронная версия книги «Украинское село 32-33 годов в воспоминаниях очевидцев».
Свидетельства очевидцев того страшного испытания и поныне будоражит воображение. Лебеда, кора деревьев, павший скот – истощенные и обезумевшие люди набрасывались на все, что хоть отдаленно можно было принять за пищу.
На какие ужасы толкал голод, и о чем должны знать мы? Какую еще из своих страниц откроет нам беспощадная история? В Госархвие Одесской области выходит в свет электронная версия книги «Украинское село 32-33 годов в воспоминаниях очевидцев».
http://youtu.be/f1D0nvWp5fk
Сотрудники Госархива Одесской области более 20 лет кропотливо исследовали исторические страницы Голодомора. Первые результаты изысканий архивистов увидели свет в 2005-м году.
Лилия Белоусова, заместитель директора Государственного архива Одесской области: Стосується періоду трьох голодів і голодоморів. Починаючи з 20-х років це була перша наша спроба зазначити себе і опублікувати значні джерела з історії Голодомору. Книжка вийшла в 2005 році, вона була підготовлена також попереднім досвідом архіву, тому що архів вивчає цю тему з кінця 80-х років.
Одним из последних этапов в процессе сбора материалов по Голодомору стали трагические мемуары, накапливаемые в течение 2007-2008 годов. Сотрудники учреждения собрали около 4000 достоверных историй. Отобрали для публикации 1141 свидетельство современников тех лет.
Иван Ниточко, директор Государственного архива Одесской области: Саме більше в нас постраждали Савранський, Любашівський район, починаючи від Березівки на північ. Є таке село Любімово Савранського району. Жіночка каже: «Синок, які там групові могили братські – померла людина і збирався куток їхній і похоронили там же, де вона померла, бо не було сили дальше віднести. І просили один одного: якщо я завтра помру, поховайте мені, щоб не розтягли звірі».
Лилия Белоусова, заместитель директора Государственного архива Одесской области: Це Кодимський, Балтський район, Овідіопольский, Біляївський, це якраз ті райони, по яких залишилися реалії, це книги ЗАГСу перш за все, по яким ми точно можемо визначити кількість жертв, це як мінімум там, де були такі діагнози, як « виснаження, опухи».
Специалисты архива показывают наглядные документы – красноречивые памятки минувших времен.
Сергей Березин, ведущий специалист Госархива Одесской области: В ряде фондов мы видим документы которые крсноречиво, лучше историков и журналистов, расскзаывают о тех событиях. Вот, например, информация сообщения о случаях людоедства в селах Одесской области, истощение робочих на предприятиях города Херсона. Как мы видим, дело датировано 33-м годом.
А вот книга записей о фактах смерти на территории Одессы.
Сергей Березин, ведущий специалист Госархива Одесской области: Вот записи о смерти в Одессе. Если мы внимательно присмотримся, то в причине смерти указано «виснаження».
Более всего пострадали от насильственного голода северные районы Одесской области. Воспоминания сельчан из этих районов сумели собрать социальные работники, представители сферы образования, общественники, студенты исторического факультета.
http://youtu.be/D82AD6JA4gs
Записанные из первых уст рассказы глубоко пожилых уже людей настолько страшны, что их трудно не то что пересказывать, а даже до конца осмыслить.
Лилия Белоусова, заместитель директора Государственного архива Одесской области: Минуло вже пять років, за ці п’ять років ми підготували їх до публікації, це цікаві історичні джерела, які доповнюють офіційну інформацію, офіційну документацію і вони значної емоційної сили. Коли ви читаєте свідчення людей, які на той час були дітьми, то це фактично погляд дітей на події 30-х років.
Иван Ниточко, директор Государственного архива Одесской области: Читати неможливо, коли мама натопила пічку і закрила, щоб в комин дим не йшов, щоб все вчаділо, лягла біля них і померла. Щоб отак відійти і не було таких страждань.
У сотрудников архива есть и личные свидетельства – отголоски тех страшных лет.
Лилия Белоусова, заместитель директора Государственного архива Одесской области: Я маю досвід з власної сімї, тому що мій батько пережив Голодомор, йому було на той час три роки, це була Кіровоградська область, і він завжди вважав, що він не 30-го року народження, а мабуть, значно більше, тому що він дуже ясно це пам’ятав. Як вони ловили ховрахів на полях, як вони їли горобців, і звичайно, це спогади, які не можна без емоцій сприймати.
А вот еще несколько ужасающих случаев. Историки рассказывают, что во время массового голода в Одесском порту имелись в наличии запасы продовольствия, которые от народа укрывали.
Иван Ниточко, директор Государственного архива Одесской области:В Одеському порту в той час пять тисяч тонн цукру лежало на пірсі, дощ йшов – воно текло в море, а людям не роздавали.
Сергей Березин, ведущий специалист Госархива Одесской области: Спецсообщение об убийстве 15-летним ребенком своей 4-летней сестры с целью употребления в пищу.
Директор Госархива для иллюстрации жутких страниц истории приводит в пример письмо, которое секретарь комсомольской организации Вознесенска написал Сталину.
Иван Ниточко директор Государственного архива Одесской области: Пише листа Сталіну: «ви не знаєте, як в нас люди голодують, у мене сусідка зварила меншу дитину, щоб прокормити свою сім'ю. Якщо б ви це знали, ви так не поступили».
Краеведы отмечают, что власть в 32-33 годах приказала изъять все метрические книги из сельсоветов и отдать их в спецотделы райисполкома, чтобы уничтожить и не оставить улик. Но самое страшное явление тех лет в Украине – так называемые «черные доски».
Иван Ниточко, директор Государственного архива Одесской области: Село Вікторовка Березівського району було занесено на чорну дошку. Це єдина республіка у Радянському Союзі, де були чорні дошки. Що це означало, що ті люди, які не виконали план хлібозаготовок, їх – цілі населені пункти- заносили на чорну дошку - НКГБісти окружали їх і знищували до останньої особи.
Книга, подготовленная архивом, «Украинское село 32-33 годов в воспоминаниях очевидцев», уже совсем скоро станет доступной читателю. Однако на полках книжных магазинов издания не будет.
Лилия Белоусова заместитель директора Государственного архива Одесской области: На жаль, немає фінансів сьогодні, щоб надрукувати цю книгу, але ми, дякувати нашому часу, живемо в електронний вік, і будемо готувати спочатку електронне видання.
Историки, впрочем, не оставляют надежду, что в дальнейшем смогут выпустить и печатное издание. Пока же, из-за нехватки финансирования, книга будет доступна только в интернет-пространстве. Однако и это – немалая заслуга усердных искателей истины.
Свидетельства очевидцев того страшного испытания и поныне будоражит воображение. Лебеда, кора деревьев, павший скот – истощенные и обезумевшие люди набрасывались на все, что хоть отдаленно можно было принять за пищу.
На какие ужасы толкал голод, и о чем должны знать мы? Какую еще из своих страниц откроет нам беспощадная история? В Госархвие Одесской области выходит в свет электронная версия книги «Украинское село 32-33 годов в воспоминаниях очевидцев».
http://youtu.be/f1D0nvWp5fk
Сотрудники Госархива Одесской области более 20 лет кропотливо исследовали исторические страницы Голодомора. Первые результаты изысканий архивистов увидели свет в 2005-м году.
Лилия Белоусова, заместитель директора Государственного архива Одесской области: Стосується періоду трьох голодів і голодоморів. Починаючи з 20-х років це була перша наша спроба зазначити себе і опублікувати значні джерела з історії Голодомору. Книжка вийшла в 2005 році, вона була підготовлена також попереднім досвідом архіву, тому що архів вивчає цю тему з кінця 80-х років.
Одним из последних этапов в процессе сбора материалов по Голодомору стали трагические мемуары, накапливаемые в течение 2007-2008 годов. Сотрудники учреждения собрали около 4000 достоверных историй. Отобрали для публикации 1141 свидетельство современников тех лет.
Иван Ниточко, директор Государственного архива Одесской области: Саме більше в нас постраждали Савранський, Любашівський район, починаючи від Березівки на північ. Є таке село Любімово Савранського району. Жіночка каже: «Синок, які там групові могили братські – померла людина і збирався куток їхній і похоронили там же, де вона померла, бо не було сили дальше віднести. І просили один одного: якщо я завтра помру, поховайте мені, щоб не розтягли звірі».
Лилия Белоусова, заместитель директора Государственного архива Одесской области: Це Кодимський, Балтський район, Овідіопольский, Біляївський, це якраз ті райони, по яких залишилися реалії, це книги ЗАГСу перш за все, по яким ми точно можемо визначити кількість жертв, це як мінімум там, де були такі діагнози, як « виснаження, опухи».
Специалисты архива показывают наглядные документы – красноречивые памятки минувших времен.
Сергей Березин, ведущий специалист Госархива Одесской области: В ряде фондов мы видим документы которые крсноречиво, лучше историков и журналистов, расскзаывают о тех событиях. Вот, например, информация сообщения о случаях людоедства в селах Одесской области, истощение робочих на предприятиях города Херсона. Как мы видим, дело датировано 33-м годом.
А вот книга записей о фактах смерти на территории Одессы.
Сергей Березин, ведущий специалист Госархива Одесской области: Вот записи о смерти в Одессе. Если мы внимательно присмотримся, то в причине смерти указано «виснаження».
Более всего пострадали от насильственного голода северные районы Одесской области. Воспоминания сельчан из этих районов сумели собрать социальные работники, представители сферы образования, общественники, студенты исторического факультета.
http://youtu.be/D82AD6JA4gs
Записанные из первых уст рассказы глубоко пожилых уже людей настолько страшны, что их трудно не то что пересказывать, а даже до конца осмыслить.
Лилия Белоусова, заместитель директора Государственного архива Одесской области: Минуло вже пять років, за ці п’ять років ми підготували їх до публікації, це цікаві історичні джерела, які доповнюють офіційну інформацію, офіційну документацію і вони значної емоційної сили. Коли ви читаєте свідчення людей, які на той час були дітьми, то це фактично погляд дітей на події 30-х років.
Иван Ниточко, директор Государственного архива Одесской области: Читати неможливо, коли мама натопила пічку і закрила, щоб в комин дим не йшов, щоб все вчаділо, лягла біля них і померла. Щоб отак відійти і не було таких страждань.
У сотрудников архива есть и личные свидетельства – отголоски тех страшных лет.
Лилия Белоусова, заместитель директора Государственного архива Одесской области: Я маю досвід з власної сімї, тому що мій батько пережив Голодомор, йому було на той час три роки, це була Кіровоградська область, і він завжди вважав, що він не 30-го року народження, а мабуть, значно більше, тому що він дуже ясно це пам’ятав. Як вони ловили ховрахів на полях, як вони їли горобців, і звичайно, це спогади, які не можна без емоцій сприймати.
А вот еще несколько ужасающих случаев. Историки рассказывают, что во время массового голода в Одесском порту имелись в наличии запасы продовольствия, которые от народа укрывали.
Иван Ниточко, директор Государственного архива Одесской области:В Одеському порту в той час пять тисяч тонн цукру лежало на пірсі, дощ йшов – воно текло в море, а людям не роздавали.
Сергей Березин, ведущий специалист Госархива Одесской области: Спецсообщение об убийстве 15-летним ребенком своей 4-летней сестры с целью употребления в пищу.
Директор Госархива для иллюстрации жутких страниц истории приводит в пример письмо, которое секретарь комсомольской организации Вознесенска написал Сталину.
Иван Ниточко директор Государственного архива Одесской области: Пише листа Сталіну: «ви не знаєте, як в нас люди голодують, у мене сусідка зварила меншу дитину, щоб прокормити свою сім'ю. Якщо б ви це знали, ви так не поступили».
Краеведы отмечают, что власть в 32-33 годах приказала изъять все метрические книги из сельсоветов и отдать их в спецотделы райисполкома, чтобы уничтожить и не оставить улик. Но самое страшное явление тех лет в Украине – так называемые «черные доски».
Иван Ниточко, директор Государственного архива Одесской области: Село Вікторовка Березівського району було занесено на чорну дошку. Це єдина республіка у Радянському Союзі, де були чорні дошки. Що це означало, що ті люди, які не виконали план хлібозаготовок, їх – цілі населені пункти- заносили на чорну дошку - НКГБісти окружали їх і знищували до останньої особи.
Книга, подготовленная архивом, «Украинское село 32-33 годов в воспоминаниях очевидцев», уже совсем скоро станет доступной читателю. Однако на полках книжных магазинов издания не будет.
Лилия Белоусова заместитель директора Государственного архива Одесской области: На жаль, немає фінансів сьогодні, щоб надрукувати цю книгу, але ми, дякувати нашому часу, живемо в електронний вік, і будемо готувати спочатку електронне видання.
Историки, впрочем, не оставляют надежду, что в дальнейшем смогут выпустить и печатное издание. Пока же, из-за нехватки финансирования, книга будет доступна только в интернет-пространстве. Однако и это – немалая заслуга усердных искателей истины.
