Впевнений, що ні для кого не відкрию великий секрет, коли скажу: у нас все, – практично, – дорожчає. Від проїзду в транспорті до буханця хліба. До речі, не варто бурчати на велосипедистів та самокатників. Це просунута частина населення. Раціональні люди першими усікли, що авто, мотоцикл та інші види пересування вулицями, – надто дороге задоволення. Причому зауважу, вік тут не перешкода. На Преображенській часто зустрічаю даму років за шістдесят, досить повну, але хвацько об'їжджає на своєму самокаті перехожих. І облаяти ніхто не сміє: бабуся котить у справах.
Добре. Транспорт подорожчав – це півбіди. А, ось, коли, незважаючи на «маківку» літа овочі та фрукти на базарах не падають у ціні, а імпульсивно ростуть, це погано. І для обивателя (насамперед!), і для обробної промисловості, бо зрозуміло, що закупівельні ціни стають надзвичайними для консервних заводів. А це означає важку осінь та зиму для населення. І – що важливо, – скорочення виробництва, а значить безробіття.
Втім, грошей у гаманцях стає більше. Продуктів – менше, а грошей – більше. Чому? Ось, нещодавно онлайн-видання «Економічна правда» опублікувало шпальту голови Національного банку України Кирила Шевченка. Він лає Кабінет міністрів. Починає зі статистики: наводить вражаючу динаміку за емісією за останні місяці: березень – 20 млрд. грн.; квітень – 50 млрд. грн; травень – 50 млрд. грн.; червень – 105 млрд. грн.
На думку головного банкіра країни, уряд підсів на емісійну голку і не хоче з неї злазити. При цьому керівник НБУ пише, що це дуже небезпечний шлях, який призводить до зростання цін, знецінення гривні та скорочення золотовалютних резервів Нацбанку, оскільки люди та бізнес поспішають вкластися в інвалюту на тлі зниження реальної вартості української валюти.
Загалом, у економічного життя обивателя, який мало знається на тонкощах, може скластися враження, що винуватцем можливого фінансового колапсу є кабінет міністрів. Але давайте, все-таки, розберемося, хто відповідає за емісію. це випуск у обіг грошей чи цінних паперів, – в Україні? Правильно. Національний банк України.
А якщо це так, то варто нагадати Кирилові Шевченку слова одного з його попередників на цій посаді пана Смолія:
Про це сказав Яків Смолій «Лівому берегу» незадовго до відставки.
Словом, і Національному банку країни, і Кабінету міністрів України настав час домовитися про те, що треба терміново робити з фінансами. Інакше на нас чекає ситуація, коли ми почнемо розраховуватися, як у дев'яності, за буханець хліба сотенними купюрами.