А що після війни?
Він ішов прямо на мене. Стрімко. Дивлячись мені прямо в очі. Ось, тоді-то я зрозумів, що означає визначення – свердлить очима. За кілька метрів до того, щоб розійтися або зіткнутися, він уповільнив рух і дав себе роздивитися.
Молодий. У хорошій спортивній формі. «Качок», як любили говорити у мене на Степовій. І, все-таки, не «качок». Його обличчя могло швидко змінювати вираз. Ось, коли ми були один від одного за метрів п'ять, помітив гидливу посмішку. Зблизилися і несподівано побачив гримасу ненависті. І лише підійшовши впритул, я раптом виявив – мертве око. Мабуть, зробив протез хороший майстер: здалеку – око, як око. А впритул – нерухоме. Скло. І тут я зрозумів: афганець. Було це в ті часи, коли там ще воювали. Союз з Афгану не вийшов. А інформації звідти – нуль.
В Одесі, як і в інших містах у ті роки, на вулицях дедалі частіше з'являлися молоді хлопці-інваліди. Хто – без рук, хто – без ніг. Мені, який пам'ятає сусідів по будинку, тулуб яких був прив'язаний до візка на роликах, такі, ось, хлопці за часів миру в межах країни, не те, щоб дивували. Ні! Не те дієслово вжив. Швидше, вони мене вражали. І викликали почуття провини. Я служив в армії, коли ще не було Афгану. Значить, пощастило. А їм – ні.
Потім пам'ятаю з'їзд народних депутатів. Там намагався дістатися до трибуни молодий мужик. Без двох ніг. На милицях. І перепалку між академіком Сахаровим, який засуджував Афган, і цим самим мужиком.
Чому згадав про ситуацію, яка була не один десяток років тому? З простої і зрозумілої причини. Сьогодні на напівпорожніх вулицях Одеси я знову зустрічаю молодих безногих хлопців. Чоловіків років тридцяти – сорока, які спираються на милиці. Вони йдуть тротуаром, хто поодинці, хто з жінкою, яка ще не зуміла звикнути до того, що йти під руку зі своїм чоловіком не так-то просто.
І ще думаю, ось, про що. Ми, як держава, готові забезпечити цих, постраждалих у боях, бійців, – ліками, лікуванням, увагою, грошима? Бо тоді, багато років тому, афганців, по суті, кинули напризволяще, намагаючись скоріше забути цю саму авантюру.
Держава врахувала історичний досвід минулого?
