Труднощі нашого буття
Втішаюся сьогодні тим, що вкотре перечитую повість Паустовського «Час великих очікувань». Картина тодішньої Одеси, намальована великим майстром слова, куди страшніша, ніж нинішня дійсність. І – слава Богу! Я б точно не хотів опинитися в становищі мешканців на вулиці Чорноморській, які тихо замерзали і пухли від голоду. Сподіваюся, до цього не доживемо.
Але Уряду і Верховній Раді треба – дійсно! – наважуватися на неординарні дії. Дивіться, що в нас відбувається з бюджетом. Ось, думка експертів. Цитую:
потреба в грошах на 2024 рік просто колосальна – держбюджет України передбачає дефіцит в еквіваленті 41 млрд доларів США (без урахування додаткової мобілізації).
Доходи нашого держбюджету в березні склали 555 млрд гривень, а саме: внутрішній дохід 202 млрд гривень, зовнішній – 353 млрд гривень. Ці цифри показують катастрофічно низький рівень роботи української економіки, яка дала до бюджету (без боргів і субсидій) лише 156,8 млрд гривень або 28,3%. Ну, занадто маленький показник, враховуючи, що прихований додатковий дефіцит держбюджету на цей 2024 рік становить 300 – 400 млрд гривень без урахування додаткової мобілізації. При цьому 71,7% держбюджету заповнюються дуже дорогими кредитами від розміщення ОДП і кредитами, які потрібно виплачувати з відсотками.
Зрозуміло, що без зовнішньої фінансової допомоги в такій ситуації не обійтися. Але й тут на нас чекають труднощі. Якщо перші два роки війни нас найчастіше спонсорували, – і це були насамперед США, – то сьогодні в Конгресі питання ставиться по-іншому. Нам пропонують брати гроші в кредит. І, як я розумію, хочуть запропонувати розбити суму в 61 мільярд доларів на кілька траншів. Але гроші Україні потрібні сьогодні і бажано всі відразу. Військових треба взути, одягнути, нагодувати, навчити, забезпечити зброєю і боєприпасами. Усе це коштує дуже дорого.
Біда ще й у тому, що національна економіка перебуває в «стопорі». Спроба з боку Кабінету міністрів України її оживити поки що не дає результатів. Представники малого та середнього бізнесу повільно, але наполегливо переводять свої активи в різні країни Європи. Причин тому багато. Там набагато менше бюрократії, вища мотивація професіоналів, більше жінок на керівних посадах. Тому витрати українці в Польщі минулого 2023 року становили 7,1 млрд злотих - на 31% більше порівняно з 2022 роком. Більше, ніж українці в Польщі витратили тільки німці.
Що варто було б сьогодні зробити? Як на мене, так створити у Верховній Раді Коаліцію реформ, щоб навіть ціною популярності, яка зменшується, і програшу на наступних виборах, почати трансформацію системи. Бо без цього ми точно не отримаємо змін в управлінському апараті, створення нового менеджменту, інших мотивації підприємницької спільноти.
І цікавий факт наприкінці матеріалу. Я тут натрапив у соціальній мережі Фейсбук на пост відомого експерта Олега Попенка. Цитую:
Середній вік, до якого доживає чоловік в Україні, – до 2022 року, – становив 66 років.
При цьому чоловік працює найчастіше з 20 років, здебільшого платить податки. Беремо середній термін роботи – 35 років (420 місяців), середня зарплата 14 000 гривень, платіж до пенсійного фонду становить за весь цей час 1 293 600 гривень. По виходу на пенсію, орієнтовно 6000 гривень, чоловік встигає отримати при такій зарплаті 432 000 гривень. Різниця між сплаченими податками ЄСВ і пенсією становить понад 800 000 гривень. І це не на користь чоловіків.
Як, за такої смертності, пенсійний фонд може бути дефіцитним?.
Ось, на таких «дріб'язкових» підрахунках і викриваються фінансові збої в системі державного управління країни. Вони надто дорого обходяться і державі, і громадянам, які там живуть.
