Личный архив Богдана Чуфуса
Его часто узнают на улицах Одессы. Особенно люди старшего поколения, которые помнят времена, когда в театрах были аншлаги, а любимые передачи смотрели всей семьей. Народный артист Украины, певец, член национального союза журналистов Богдан Дмитриевич Чуфус бережно хранит воспоминания о том периоде, запечатлённые в фотографиях.
Счастливые мгновения творческого триумфа, встреч с друзьями, сцены спектаклей и телепередач. На каждом снимке люди, среди которых много известных и любимых. Но, как говорится, иных уж нет, а те – далече. Остаётся только память, которую так хотелось бы сохранить для потомков, говорит Богдан Дмитриевич.
Богдан Чуфус, народный артист Украины, певец, телеведущий:
Архів – це найперше пам’ять. І зовсім неважливо, як ти виглядаєш на тій фотографії, як виглядає твій дід чи прадід, але те, що воно збереглося. Тому що раніше фотографували дуже мало. От я пам’ятаю в своєму селі, це було ще задовго до мене, але була фотографія мого діда, який служив у цісарській армії. ЇЇ в мене немає, тому що я не один був внук і навіть не знаю,де вона ділася. А приїжджали в село потім заїжджі фотографи, знімали. І тих фотографій було за ціле життя колись буквально кілька фотографій. А потім, це вже при мені, приїжджали інші фотографи і переробляли ті фотографії і робили їх, беру це слово в лапки,більш шляхетними, чоловікам домальовували краватки, жінкам робили завивку, щоб вони виглядали «по городському». І псували власне ті фотографії.
І майже в кожній хаті під рушником є таке сімейне фото. Знімалося воно зовсім в різні часи і в різних місцях, але так парувала фотографія чоловіка і жінку. В школі, коли я вчився, теж було мало фотографій. Раз в рік після кожного класу ми сідали там на подвір,ї і нас знімали і на такому портфелі писали який це рік і який це клас. Коли я вчився в медучилищі, мені так хотілося, щоб мене хтось сфотографував і я бігав в ці фотоательє, яких зараз , на жаль немає. У мене звідти є кілька таких фотографій. І вже альбом. Альбом випускників фельдшерського відділення Івано–Франківського медучилища і там всі мої товариші, мої однокурсники. В армії у мене теж багато фотографій, я ж служив у радянській армії, прослужив навіть більше двох років.
І майже в кожній хаті під рушником є таке сімейне фото. Знімалося воно зовсім в різні часи і в різних місцях, але так парувала фотографія чоловіка і жінку. В школі, коли я вчився, теж було мало фотографій. Раз в рік після кожного класу ми сідали там на подвір,ї і нас знімали і на такому портфелі писали який це рік і який це клас. Коли я вчився в медучилищі, мені так хотілося, щоб мене хтось сфотографував і я бігав в ці фотоательє, яких зараз , на жаль немає. У мене звідти є кілька таких фотографій. І вже альбом. Альбом випускників фельдшерського відділення Івано–Франківського медучилища і там всі мої товариші, мої однокурсники. В армії у мене теж багато фотографій, я ж служив у радянській армії, прослужив навіть більше двох років.
