ГРАД » Видеорепортажи и авторские программы » Архивная Одиссея » Защитник гласности, Одесский голова Павел Зелёный
Защитник гласности, Одесский голова Павел Зелёный
Литератор, юрист, общественный деятель, редактор лучшей в Новороссии газеты, защитник гласности Павел Александрович Зелёный стал городским головой Одессы в 1898 году и руководил городом семь лет. Он был не столь популярен как Воронцов или Маразли, но, тем не менее, много сделал для развития самоуправления, благоустройства, внутренней структуры Одессы, народного образования, культурной и общественной жизни, и достоен уважения потомков, считает магистрантка факультета истории и философии Одесского национального университета имени Мечникова Виктория Герасименко.
Она решила исследовать жизнь и деятельность всех руководителей Южной Пальмиры, имена которых, по словам Виктории, «припорошены пылью истории» и малоизвестны нынешнему поколению одесситов. Используя богатые фонды государственного архива Одесской области, исследователь нашла немало документов и материалов, которые по её словам, будут интересны широким слоям населения. В их числе страницы служения Одессе городского головы Зелёного.
Виктория Герасименко, магистрантка факультета истории и философии ОНУ им. Мечникова:
Зміну 19 на 20 століття Одеса зустріла з новим міським головою Павлом Олександровичем Зеленим. Він був досить різносторонньою особою, юристом за освітою, за своїм душевним станом він був більше журналістом, займався як урядовою діяльністю так і громадською діяльністю, благодійністю. Він народився наприкінці 30 років в Єлизаветграді, сучасний Кропивницький, в одному із маєтків своєї сім,ї.
Закінчив він Харківський університет, юридичний факультет, і потім продовжував працювати в цій сфері, але вже під час своїх студентських років він почав журналістську діяльність. Публікувався в місцевих новинах, писав свої замітки, статті. І він почав працювати спочатку в канцелярії Херсонської губернії. Потім він був деякий час слідчим в Бобринецькому повіті. Саме під час слідчої роботи він починає знайомитися докладніше з життям звичайних місцян, з їхніми проблемами і це дає відбиток на його подальшу діяльність. Потім він очолює земську управу в Єлисаветграді .
Також він долучився до того, щоб створити в Єлисаветграді реальне училище, тобто, освітній заклад, один із перших. І він продовжував в ті часи свою редакторську діяльність. Уже в 70 роках Зелений переїжджає до Одеси, і тут він приймає з рук Сокальського одне із відомих видань преси в Одесі. Це - «Одеський вісник». Він стає його редактором на протязі 70 – 80 років. Зокрема в одеському архіві є цілий його особистий фонд, фонд 162, де досить докладно зібрані всі документи і відображена його діяльність, його переписка з кореспондентами, які знаходились за кордоном, або в інших містах, кореспонденти «Одеського вісника». Також це переписка з відомими літературознавцями, письменниками, поетами, українськими письменниками, поетами. Є листи до Драгоманва як громадського діяча, і є листи до Старицького, є листи до Глібова та інших українських літературних діячів.
Закінчив він Харківський університет, юридичний факультет, і потім продовжував працювати в цій сфері, але вже під час своїх студентських років він почав журналістську діяльність. Публікувався в місцевих новинах, писав свої замітки, статті. І він почав працювати спочатку в канцелярії Херсонської губернії. Потім він був деякий час слідчим в Бобринецькому повіті. Саме під час слідчої роботи він починає знайомитися докладніше з життям звичайних місцян, з їхніми проблемами і це дає відбиток на його подальшу діяльність. Потім він очолює земську управу в Єлисаветграді .
Також він долучився до того, щоб створити в Єлисаветграді реальне училище, тобто, освітній заклад, один із перших. І він продовжував в ті часи свою редакторську діяльність. Уже в 70 роках Зелений переїжджає до Одеси, і тут він приймає з рук Сокальського одне із відомих видань преси в Одесі. Це - «Одеський вісник». Він стає його редактором на протязі 70 – 80 років. Зокрема в одеському архіві є цілий його особистий фонд, фонд 162, де досить докладно зібрані всі документи і відображена його діяльність, його переписка з кореспондентами, які знаходились за кордоном, або в інших містах, кореспонденти «Одеського вісника». Також це переписка з відомими літературознавцями, письменниками, поетами, українськими письменниками, поетами. Є листи до Драгоманва як громадського діяча, і є листи до Старицького, є листи до Глібова та інших українських літературних діячів.
